Найвизначніший місіонер, духівник,
релігійний велетень – це митрополит Андрей Шептицький. Один із
священнослужителів сказав, що цю неймовірно велику постать не може проминути
мовчанкою ні приятель, ні ворог, ні убогий, ні багатий, ні політик, ні аполітичний
тип, ні релігійна , ні безрелігійна людина, ні науковець, ні письменний; ніхто
не може і не сміє. Такі люди дорогі для нації і складають її золотий запас.
Родом Андрей Шептицький з Львівщини. Майбутній митрополит отримав належні походженню
прекрасне виховання і освіту. Спочатку вдома, згодом – у гімназіях Львова та
Кракова. Студіював право та теологію у Вроцлавському та Краківському
університетах. Одержав титул доктора права Ягеллонського(Краківський)
університету, навчався на юридичному факультеті у Мюнхені, на філософському – у
Відні.
Визначній постаті митрополита Андрея Шептицького належить важливе місце у
формуванні націєтворчих і державотворчих процесів, зокрема – царині
консолідації української нації. Він, лишаючись на рідному українському ґрунті,
переріс у постать вселюдського масштабу,ставши одним із найвизначніших діячів
української історії у культури XX століття. Всебічна обдарованість Великого
Українця, глибокий аналітичний склад розуму асоціювалися з мудрою тактикою
глави Церкви та громадського і політичного діяча. Андрей Шептицький – відважний
політик, який не тільки провів галицьке українство через дві світові війни і
жорна окупацій, але й залишив вражаюче актуальне бачення української держави,
ставши духовним будівничим української нації.
Андрея Шептицького з – поміж політичних діячів вирізняла особлива сміливість.
Він був здатний плисти проти течії тоді, коли вона, на думку митрополита, несла
його народ у невірному напрямі. Його «земною» метою була українська
державність. Шептицький розумів, що врятувати українців без держави неможливо,
тому і був абсолютно послідовним у досягненні цієї мети.
Він постає в нашій уяві як символ нескореного духу нації, її працелюбності,
толерантності, незламності, мудрості. У посланні до духовенства «Наша програма»
Андрей Шептицький писав: «Я українець з діда - прадіда». Піклування про долю
України для митрополита Андрея було справою всього його життя. Вражають останні
прижиттєві слова патріота: «Україна звільниться від свого упадку та стане
державою могутньою з’єдениною, величавою, яка буде дорівнювати другим
високорозвиненим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов
і злагода будуть панувати в ній».
Проявом глибокого патріотизму митрополита Андрея, на думку професора Анатолія
Колодного, було те, що Україну він називав «Рідною Хатою». Це не просто вислів,
саме українська хата була тією колискою нашого народу, в якій від покоління до
покоління передавалися його традиції, художні смаки, мораль, світобачення.
Думки і поучення митрополита Андрея у посланні «Як будувати Рідну Хату»,
мабуть, більш актуальні сьогодні, аніж тоді, коли він їх уперше писав, а це
1941 рік, тобто за 50 років до прийняття Акта про проголошення незалежності
України. Документ «Як будувати Рідну Хату» містить вказівки, як вийти із
важкого становища, як морально оздоровити жителів нашої держави.
Духовні заповіти Андрея Шептицького можуть сприяти консолідації сучасної
української нації, нації політичної, державницької, але ментально розшарпаної,
духовно розрізненої. А митрополит знав, як це зробити «Ясно, як на долоні, що
Рідна Хата не повстане, що не буде українського моноліту, коли українці –
самостійники не зможуть, всупереч усім різницям, які їх ділять, завести поміж
собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, і ця потреба накладає на
нас усіх обов’язки, від виконання яких залежить ціла будучність Батьківщини.
Якщо хочемо всенаціональної Хати хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є
тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися діяннями, і те діяння мусить
вести до єдності».
Для Андрея Шептицького Батьківщина, нація – поняття насамперед духовне і
моральне, що перебувають в єдності і творять єдиний живий організм. «Завдання
українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно – християнські
обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить
внутрішньої сили, щоб поборювати тенденції внутрішнього розкладу й успішно
захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та запевняючою щастя всім
громадянам організацією може бути Батьківщиною тільки тоді, коли буде подібний
до моноліта організм; словом, коли це буде не тільки матеріальне, але й
моральне тіло».
«Що ж робить якесь число людей народом? - запитує далі він. Передовсім мова.
Всі, що по – українськи говорять, або що вважають українську мову за рідну,
будуть становити український нарід». Отже, для митрополита мова є одним із
чинників, що творять народ. Адже рідна мова закладена в людині на рівні
національного генетичного коду. Крім мови конституційним елементом
національності буде, на думку Шептицького, стихійна, малосвідома воля всіх
одиниць об’єднання в одну організацію.
Андрей Шептицький – це надзвичайно чітке бачення того, якою має бути держава
Україна, як її треба будувати і які підводні камені траплятимуться на цьому
шляху. Він не сумнівався, що Боже Провидіння дасть українському народові
виконати його природне право – «вибрати собі і встановити форму управи своєї
Рідної Хати», але закликав до мудрості, моральності й інтелектуальної глибини у
справі реалізації цього права. Тому доля Рідної Хати у наших з вами руках.
Андрей Шептицький був аристократом за походженням і без сумніву, справжнім
аристократом духу. Захищаючи свою Церкву від мінливих штормів епох,
Митрополит Андрей турбувався і про душу кожного.
На першому місці, за Шептицьким, мусить людина зайнятися тим, що головне,
себто відступленням від гріха й боротьбою з пристрастями, що любові
противляться. Така є любов початкуючих; її треба кормити як малу дитину, гріти
й берегти від смерті, від зіпсуття, яким є тяжкий гріх. На другому місці
завданням людини. Її зайняттям є те, щоб поступала в любові. Головний намір людської
душі звертається до того, щоб любов кріпшала, зростаючи. Неначе дитину треба
викохувати й виховувати та допровадити її до зрілості мужеського віку. Третім
завданням зайняттям чи наміром людської душі з часом стається виключно те одне,
щоб злучитися та пристати до Бога, щоб Ним тішитися і Ним користуватися. Такою
є любов завершених, що так як апостол бажають розв’язатися і бути з Христом.
Митрополит пише про те, що кожна людина формується у молодості: «Людині легше
бути такою, якою вона була у молодості. Хто виховався в родині тверезій і
чесній, той ніколи не вп’ється, бо від батьків навчився уникати п’янства. Кому
батьки змолоду говорили, що красти є гріхом, і що людина Божа того не робить,
той не буде злодієм».
Кир Андрей настановляє, що релігійно – катехитичне виховання батьками власних
дітей є великою відповідальністю перед Богом: «З цього видно, як батьки можуть
відповідати за гріхи своїх дітей. Менше б було гріха на світі, коли б всі
батьки хотіли та вміли дітей своїх по – Божому провадити».
Владика, подібно як філософи, вчить, що кожна дитини є tabula rasa – чиста
дошка, на якій залишиться назавжди те, що напишуть на ній. «Душа дитини – як
м’який віск, з якого можна все зробити. Кожне слово батьків і все, що дитина
бачить і чує, засвоюється в молоденьку пам'ять і залишається на ціле життя».
Митрополит повчає, що ранній період дитинства – це час,в якому формується
індивідуальність дитини. У цьому часі дитина як губка – вона повністю всмоктує
будь – яку інформацію від власних батьків. «коли дитина чує прокльони, той не
хотячи до них звикає. Коли дитина бачить, що батьки взаємно не шануються – вона
вчиться батьків не шанувати. Коли дитина в хаті звикне бачити горілку, коли
побачить батька або матір п’яними, у молодечу душу вщепиться та страшна хвороба
п’янства, і може по роках розвинутися і довести людину до погуби».
Кир Андрей попереджає батьків, щоб вони пильнували своїх дітей і
слідкували і ким їхні діти дружать. Він стверджує, що товариство, в якому
виростає дитина, має великий вплив на її цінності, характер, ментальність.
«Коли батьки не будуть стерегти дітей від поганого товариства, від пустих,
нечемних забав – дитина виросте пустою і буде мати схильність до розпусти. А
може, навіть, і у молодому віці зійти цілком на бездоріжжя, змолоду вже
стратити невинність, змарнувати свою долю, погубити свою душу».
Владика підкреслює, що дитину всьому треба вчити з дитинства. Це є єдиний час у
житті кожної особистості, у якому формуються найважливіші принципи її життя. З
самого дитинства дітей потрібно навчити молитися, бо пізніше це дуже важко
зробити. З найменшого віку треба дитину вести до Церкви, бо у старшому віці
вона буде без причини нехтувати Святою Літургією.
Шептицький наголошує, що надзвичайно важливою є катехизація дітей. «А
катехизація після Вечірні може ще важливіша для дітей. Бо як без неї дитина
навчиться Катехизму, як буде християнською дитиною? Як виросте чесною дитиною?
Як зможе по – християнськи жити і спасти свою душу».
Є надзвичайно важливим особистий приклад християнського життя батьків для
дітей. Батьки повинні із усіх сил старатися зберегти своїх дітей від впливу
поганого прикладу зі сторони інших. Владика запевняє про те, що це є критерієм
половини праці християнського доброго виховання дітей. Він просить батьків
постійно молитися до Господа Бога про благодать у такій важливій справі, як
виховання власних дітей.
Митрополит настановляє, подібно як філософи, що у житті існує бумеранг. Тобто,
як батьки виховували своїх дітей, так само колись їхні діти будуть ставитися до
них. «Кому Бог на дітях благословить, той має щасливу старість. Хто про дітей
не дбає, гірко у старості спокутує за всі хиби і помилки поганого виховання
дітей».
Андрей повчає, що існує бумеранг не тільки для батьків, а також для дітей. «Ви
ж діти, пам’ятайте, що вам колись по літах ваші діти відплатять любов’ю за
любов, яку ви мали до своїх батьків». Ті діти, які шанують своїх батьків будуть
благословенні Богом, а ті, які не шанують – самі собі виносять вирок на
страждання.
Митрополит попереджує батьків, щоб вони ніколи не проклинали своїх дітей.
«Страшною є річчю, коли батьки проклинають своїх дітей. Так зробив Ной, але не
без промислу Божого. А Бог таке допустив, щоб на всі часи залишити страшний
приклад для дітей, як мають батьків шанувати. Звичайно, батькам не годиться
таке робити, навіть хоч би і тяжко провинилися їхні діти».
Історія людського суспільства поклала на батькову голову відповідальність за
своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх якнайперших та
незамінних вихователів у житті кожної людини. Батьківська мудрість є духовним
надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов’язку,
відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька і матері, самі
стають величезною виховуючою силою. В сім’ї однаково важлива роль належить як
батькові так і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорять
такі українські народні прислів’я і приказки: «Який кущ, така й хворостина,
який батько, така й дитина», «Які мама і татко, таке й дитятко».
«Виховувати дітей – право і обов’язок батьків. Це зрозуміло, оскільки виховання
є продовженням народження дитини. Той, хто привів дитину на світ, передусім
повинен бути відповідальним за її виховання. Сама природа вимагає від батьків
виконувати цей обов’язок. Якщо батьки не виконують його, то шкодять дитині і
суспільству. Обов’язком і правом батьків є відвести дітей до школи. Кожна школа
є частиною родини, яка виконує функцію виховання людини.»
Найважливіша справа для Церкви, народу й родин – аби діти були добре
виховані. Коли дитина від дитинства навчиться боятися Бога, заховувати Його
святі заповіді, дбати про Божу благодать, стерегтися гріха, тоді й у житті буде
добрим, совісним чоловіком, правдивим християнином і принесе батькам, Церкві та
Батьківщині потіху та славу і буде працювати з хистом для Бога та ближніх. А
навпаки, коли дитина не навчиться катехизму, коли не вправиться замолоду в
боязні Бога та совісному виконуванні обов’язків, виросте людиною, яка не зуміла
бути доброю та виконати своїх обов’язків супроти Бога та ближніх.
Шептицький звертається до вчителів: «Ви, що працюєте безпосередньо над
вихованням молодіжи, старайтеся о просвіченні їх розуму, но не менше о
благородненє їх сердець. Давайте молодіжи таку просвіту, котра б їх научила не
лиш теорії, але також і практики життя. Учіть їх жити… Нехай вже молоді діти
учаться любити свою землю, нехай учаться діти при ній працювати… Виробляйте в
молодіжи самостійність, індивідуальність, учіть їх на себе більше числити, ніж
на других, не оглядатися н поміч правительства і краю, але власною ініціативою
дороблятися самостійного биту».
Навіть, коли інтелектуальний розвиток дітей покладений на школу, батьки й
надалі залишаються при виборі куди посилати дітей вчитися. Це право надається
їм природнім законом, бо учні перш за все є їхніми дітьми, а тоді вже
громадянами. Таким чином, дитина залишається під батьківською опікою до поки не
виросте. Батьки мусять вибирати і наполягати на усесторонньому вихованні дитини
в школі.
Добро родини – суспільства можна досягти лише в тому випадку, коли моральний
порядок є присутнім у ньому. Василь Чамарник підкреслює це у творчості
Митрополита Андрея: «Лише мораль, етика та духовні ідеали, будують спільний
лад…» Для Митрополита є неможливо побудувати добробут та справедливі відносини.
Якщо кожна особа вважатиме мораль за приватну справу та будуватиме власну ієрархію
цінностей. Є неможливим визначити моральні ідеали, бо людська природа є слабкою
і завжди є тенденція до власного егоїзму. Вивищуючи «Я», особа ставитиме власне
добро на першому місці; а «моральне може залежати від окремої людини, а для
побудови доброго суспільного ладу – мусить бути законом Божим…»
Щоб вберегти дітей від великої небезпеки, нехай батьки впроваджують у
родинне життя спільні молитви і то співані. Нехай читають вголос Святе Письмо і
побожні книжки, нехай кожна дитина на грудях носить хрестик чи медалик, нехай
віддадуть хату під опіку Пречистої Діви, нехай благають Пресвяте Серце
Спасителя, щоб помогло їм сповнити важкі обов’язки щодо дітей.
Митрополит Андрей Шептицький - колосальна, самобутня,
неповторна постать в історії Української греко - католицької церкви. Народ
возвеличив його іменням Український Мойсей і він достойний
тієї величної назви. Про це переконливо свідчить його подвижницька діяльність
не тільки на богословській душпастирській ниві, але й у сфері життя нашого народу - у шкільництві, мистецтві,
просвіті, медицині.
Як добрий душпастир Митрополит
Андрей плекав ідею християнського виховання дитини, бо «тільки одна наука
Ісуса Христа приносить нам спасіння і силу». Першою школою виховання дитини є сім'я, у якій батьки мають бути
взірцем християнської любові, високої моральності і згоди. Згадаймо принагідно
як говорив про це відомий письменник Олесь Гончар: «Слово - категорія
моральна. Українська пісня свідчить про чистоту й цнотливість нашої нації. Я виріс у
хаті, де навіть згадувати чорта вважалося гріхом. Загадила цим злом солдатчина, війна,
табори - гулаги. Майбутня Україна від цього
зла (хотілось би вірити) очиститься. Буде як у пісні. Буде великодня». («Щоденник»).
Дай же, Боже, щоб настала ця сподівана великодня! - скажемо ми оптимістично.
Від рідної хати, як вчить
Митрополит Андрей, стежина виховання має пролягти до храму Божого: «Ведіть свою дитину до церкви, привчайте її до християнської
науки й таким способом забезпечите собі спокійну старість». Не матеріальні
розкоші, шумні видовища
приносять у нашу хату щастя, а життя з Богом і в Бозі дарує нам любов і добро,
про що так велемовно сказав Митрополит Андрей:
-
Пам'ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усі інші добра
світу! Коли б ви навіть і не мали що лишити своїм дітям, то як тільки навчили
їх чесної праці та
правдивості, як тільки встерегли їх від аморальності, то ви лишаєте їм у
спадщину найбільше добро, яке тільки можете дати.
Тож у нашій школі виховання учнів має відбуватися
на основі християнської науки, бо «християнство, як говорить Митрополит Андрей, - це
не тільки теоретична доктрина, але
й практика життя». Золотим гомоном озвалися ці великі слова у вислові філолога, журналіста
Львівського університету Ольги Федик: «Немає благороднішого і досконалішого духовного вчення на світі білому, ніж християнство».
Піклування Митрополита Андрея про дітей – сиріт, дітей із бідних сімей та
про українські школи
Важкі були роки у Львові після Першої світової
війни. Багато дітей залишилися сиротами. Щоб якось хоч трохи допомогти їм, при
кафедральному храмі св. Юрія діяли так звані «Літні колонії», де під проводом
християнських вихователів діти вивчали релігійні
та народні пісні, вивчали вірші й мали скромне, але поживне харчування. Діти любили
й приязно горнулися до Митрополита, якого вважали своїм батьком, а то й св. Миколаєм. Зберігся один цікавий лист хлопчини - сироти, з яким він
звернувся до Митрополита як до св. Миколая: «Добрий
отче Миколаю! Уже падає сніг, і Данко, той, що живе в нашому подвір'ю, не може йти до захорони, бо має тільки старі літні капці. Принеси нам обом
чобітки й для Данка зимову шапку, а кожушок він має від мами.
Тільки запиши собі все. Цілую руці. Слава Ісусу Христу!».
Яка зворушлива непідробна щирість
тієї дитини та й любов до ближнього.
Улітку Митрополит Андрей заснував
літні табори для дітвори в селі Миловані - табір «Вакаційна оселя», а згодом такий же табір у Підлютому
Долинського повіту. Усердно дбав Митрополит про навчання дітей. Так, кожного
року він утримував своїм коштом двадцять дівчат і двадцять хлопців у школах
Львова.
Ішли роки... Виникла потреба
побудувати нову школу для українських дітей. Тодішній уряд Польщі не дозволяв будувати таку школу в центрі міста, а тільки на
його околиці. І на допомогу українській громаді прийшов Митрополит,
він дав частину Святоюрської гори (а
то була власність церкви) і в 1928 році постала прекрасна школа та ще й будинок для директора гімназії.
З пошани й вдячності до Митрополита хотіли назвати нову
школу його іменем. Коли пішли до нього, щоб одержати згоду, він сказав: «Не робіть цього. А то мене всього
спаралізує». Тож назвали школу іменем Маркіяна Шашкевича.
Митрополит Андрей часто навідувався до школи. Кожен
його прихід був святом для школярів. Тепер у цій школі діє музей Андрея
Шептицького. Середня школа №4 на вулиці М. Ломоносова також була побудована за
сприяння Митрополита».
Окрім того, Митрополит Андрей усіляко заохочував
нашу молодь здобувати освіту за кордоном - у Римі, Відні, Інсбруку й ін. Він же
оплачував за їхнє навчання. Приміром, Андрій Гнатишин закінчив Віденську консерваторію за
кошти Митрополита й став відомим композитором та диригентом.
Не перелічити всіх добрих справ,
які Митрополит Андрей звершив для нашої церкви, для народу. «Це була титанічна постать - писав Дмитро Степовик, і Україна
ніколи не забуде імені і справ цього великого християнина і патріота».
